Київ!

Київ! Скільки рідного і близького в цьому сонячному слові ддя серця кожного патріота.
Ти — колиска нашої свободи і державності.

Із сивої глибини віків сторінки стародавніх літописів зберігають безсмертну славу Київської Русі.
Багато грабіжників зазіхало на твої багатство і могутність, стольне місто Київ. Та гинули вони на твоїх площах, біля твоїх стін, на стрімких берегах Дніпра. У народі ти завжди був символом непохитності, непереможності і вічної слави.

Біля твоїх Золотих воріт цілував священну землю великий Богдан Хмельницький, який приніс тобі перемогу. Через Золоті ворота увійшов він з військом України, і коло стародавньої Софії під дзвони на площі підніс гетьман свою булаву. Твою чарівну красу, Києве, твої тополі й каштани, блакитне небо і яскраві зірки оспівали поети.

Про тебе народ склав найдорожчі нашому серцю думи та пісні, прославляючи твоїх чудо-богатирів, їх безсмертні подвиги в ім'я незалежності і свободи України.

Славу твою, Києве, несли в віках стародавні й вічні кобзарі, світлі посланці народної правди й мудрості.

Київ сучасний! Славна столиця України, квітучий сад, місто веселих пісень і творчої праці. Таким знає і любить тебе вся наша Батьківщина.

Крилатий вітер з Дніпра розвіває над вільним Києвом блакитно-жовтий прапор свободи й незалежності.

На берегах орелі

Він поволі виїжджав із туману. Щоб не заснути, почав співати.

Про що він співав? Люди, котрі знають, що таке швидкість і що таке небезпека, мають свою пісню. Він співав щось про сині гори, в яких ніколи не був, співав про червону руту, якої не бачив, бо біля отчого дому, на берегах Орелі, росла зелена рута, що йому пам'яталася. Але за тими словами поставали й інші, його власні пісні. І будуть ті слова про батьківський поріг, про те, що чим далі веде дорога від нього, то з більшим нетерпінням чекаєш миті вертання.

За хмарами стояло сонце. Воно вже було над Оріллю, і вона на широких плесах біля Лисківки враз запалала, а попід кручами Китай-города стояла у воді тиха прохолода. Не вистигла ще земля в тутешніх місцях, степ не пожовтів, і орільська вода тримає в собі багато тепла. Вересень для півдня — ще не осінь, але вже й не літо. Дивна рівновага стоїть у природі, чекає тієї миті, коли своє візьме сильніший. Верболози ще зелені, і кора їхня не гірчить повітря осіннім віддихом.

Благословенний тихий вересень стоїть на порозі отчого дому Дмитра Стожара. Сонячний і лагідний, як дотик теплої долоні друга.